Практично завжди в Україні існувала досить гостра проблема узаконення будівельних робіт. І деякі бажаючі легалізувати свою будівлю, минаючи труднощі, пов'язані з державною дозвільною системою, звертають свій погляд на суд, сподіваючись на силу його рішень, що стала останнім часом в нашій країні воістину безмежною. Практика, коли завдяки судовим рішенням визнають право власності на майно як результат будівельних робіт, не рідкість. Але як бути в такому випадку з не менш важливим питанням подальшого використання об'єкта за призначенням? Простіше кажучи, чи можна взагалі за допомогою тільки судового рішення дати "зелене світло" на експлуатацію нерухомості?

 Отже, уявімо ситуацію: на думку зацікавлених осіб, якийсь об'єкт нерухомого майна фактично побудований, але з якихось причин прийняття його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку затягується або зовсім неможливо в найближчій перспективі. Наприклад, рішення суду про визнання права власності на таке майно згідно ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" є правовстановлюючим документом, і на його основі право власності можна зареєструвати без особливих проблем. Однак, як правило, суди під час розгляду подібних справ "експлуатаційні" питання якось ігнорують. Розглянемо правові шляхи вирішення цієї проблеми.

 Насправді, приступаючи до більш глибокого аналізу можливостей виходу із ситуації, очевидно, спершу варто відповісти на ключове питання: чи має право суд вирішувати питання, м'яко кажучи, які не зовсім відносяться до його компетенції? На перший погляд, багатьом може здатися правильним те, що судді не можуть (та й не повинні) розглядати суто технічні питання прийняття об'єкта в експлуатацію, відбираючи тим самим хліб у компетентних держструктур. І, судячи з усього, це справді так, на що вказав і Конституційний Суд у процесі тлумачення ч. 2 ст. 124 Основного Закону: "Положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції ... судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, вирішення питань, що мають правовий характер ...". Таким чином, якщо все ж говорити про прийняття в експлуатацію нерухомості за допомогою рішення суду, варто відзначити, що встановлювати факт закінчення будівництва та придатності об'єкта до подальшої експлуатації повинні компетентні особи (експерт в рамках судового процесу, менш бажано - так званий фахівець, висновок якого має лише силу "звичайного" письмового доказу).

 Шлях перший: ідеалістичний

 Як зазначають деякі юристи, аргументом на користь можливості експлуатації нерухомості лише на підставі рішення суду може бути наступне. Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (факт якого може встановити експерт). Частиною 1 ст. 316 ЦК визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. До того ж за ст. 41 Конституції права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать лише власникові. Отже, власник майна, можливість користування (експлуатації) яких підтверджена компетентними особами (експертами), має всі повноваження щодо володіння, користування та розпорядження ним, тому створення будь-яких перешкод у здійсненні експлуатації за призначенням з боку третіх осіб або державних органів є незаконним, оскільки держава гарантує захист права власності (ст. 386 ЦК). Відзначимо, що таку схему складно застосовувати в тих випадках, якщо договором або законом передбачено прийняття в експлуатацію майна (абз. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК). До речі, під згаданими перешкодами можна мати на увазі всю існуючу систему держконтролю в будівельній галузі, і зокрема, Порядок прийняття в експлуатацію закінчених об'єктів будівництва, передбачений постановою Кабміну від 08.10.2008 № 923. І якщо зазначений Порядок суд ще може проігнорувати, посилаючись на положення абз. 2 ч. 4 ст. 4 ЦК, то з іншими нормами українського законодавства у бажаючих уникнути зустрічей, наприклад, з інспекцією ДАБКу, все ж таки можуть виникнути проблеми.

 Справа в тому, що деякі ідеї законодавця про користування майном знайшли своє відображення в законах, і їх у будь-якому випадку варто враховувати, приймаючи рішення обійти загальноприйнятий порядок введення в експлуатацію. Так, не введену в експлуатацію будівлю не можна використовувати у господарській діяльності - це порушення, за яке передбачено санкції. І їх досить багато. Зокрема, посадові особи підприємства, пов'язаного з порушенням правил прийняття в експлуатацію, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за недотримання вимог законодавства про охорону праці - згідно з ч. 2 ст. 41 КУпАП; за порушення санітарно-гігієнічних норм - за ст. 42 КУпАП; за порушення вимог пожежної безпеки - ст. 175 КУпАП. Наприклад, органи Держгірпромнагляду або санітарно-епідеміологічного контролю також має право припинити або заборонити діяльність такого підприємства на підставі абз. 5 ст. 39 Закону України "Про охорону праці" та / або ст. 42 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Крім того, в даній ситуації порушникам можна розраховувати і на фінансові санкції: штраф у розмірі 10% вартості будівельних робіт (абз. 10 ст. 1 Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування"). Втім, усі згадані рішення можна оскаржувати, посилаючись на наведену вище правову позицію. Хоча такий метод аж надто буде нагадувати відому "довгу і звивисту дорогу". Власне, ось чому цей спосіб легалізації будівництва, швидше за все, більше теорія, якась ідеалізація існуючих в країні правовідносин.

 Шлях другий: прагматичний

 Очевидно, щоб не мати справу з усім вищевикладеним, бажаючим повною мірою отримати всі корисні якості зі своєї власності все ж таки доведеться мати справу з держорганами, і не тільки судовими. Нагадаємо, з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства зацікавлені особи отримали нові можливості боротьби з незаконними діяннями так званих суб'єктів владних повноважень. І не використовувати подібні механізми було б неправильно. Як показує судова практика, у разі наявності у позивача всіх необхідних документів для здійснення процедури прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію суд може визнати протиправною бездіяльність відповідних органів щодо нестворення державної комісії з прийняття в експлуатацію, а також зобов'язати останні в порядку, передбаченому згаданою постановою уряду № 923, скликати таку комісію.

 Висновок

 Отже, в законодавстві можна знайти формальні підстави для прийняття об'єктів нерухомого майна в експлуатацію з допомогою судового рішення. Але в такому разі не виключено, що мета як раз може і не виправдати витрачені кошти як у процесі її досягнення, так і майбутні витрати. Тому найбільш ефективним законним методом боротьби з небажанням компетентних держорганів приймати в експлуатацію закінчені об’єкти будівництва залишається можливість захисту своїх прав в порядку адміністративного судочинства.

 Автор: Вадим Боричевский, www.ligazakon.ua