Слід зазначити, що на відміну від судочинства, що зародилося в давній давнині, прокуратура в механізмі державності виникла порівняно недавно. Вважається, що вперше прокуратура була утворена у Франції в ХIV ст. у період інквізиційного процесу. Король Пилип IV Ордонансом від 25 березня 1302 року заснував прокуратуру як орган представництва інтересів монарха. З перших років існування це був виключно обвинувальний, каральний орган.
Прокуратура Франції була призначена для виконання волі короля, вплив якого на формування її органів і визначення напрямків у її діяльності було досить сильним. (Не без причини прокурори аж до ліквідації монархії у Франції йменувалися "людьми короля".) Сфера діяльності королівських прокурорів постійно розширювалася. При цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж ніяк не зводилися до сфери чисто правової. Прокурор, як стверджував російський історик В.І. Веретенніков, "є в точному й повному змісті очами короля, з допомогою яких король може стежити за правильністю ходу всього державного механізму". На виконання цих обов'язків генерал-прокурор "завжди і у всьому" захищав інтереси королівської корони, аж до того, що стежив, щоб хто-небудь із вельмож самостійно не привласнював собі титули, не втручався в проблеми промислів і торгівлі, установи університетів. Прокурор спостерігав за призначеннями королівських чиновників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють пред'явленим їм вимогам, щоб і тут не порушувалися інтереси короля. Згодом у коло обов'язків прокурора був включений навіть контроль за роботою сеньориальних і церковних судів. Велика була роль прокурорів і при провадженні дізнання. В 1586 році був прийнятий Закон про організації й діяльність прокуратури у Франції, що визначив місце прокуратури в системі державних органів. У сферу повноважень прокурорського нагляду закон включив: діяльність прокурора адміністративно-політичного характеру; нагляд за провадженням слідства; судово-правову діяльність. Дуже важливе значення для карного процесу Франції мав Ордонанс 1670 р., яким розділялося розслідування в суді цивільного й кримінального позовів, а сторона публічного обвинувачення в особі королівських прокурорів одержали право звинувачувати в здійсненні злочинів, що тягнуть за собою ганебні й болісні покарання. Однак у ті часи, як відзначав Н.Н. Полянський, "прокурор не порушував справи самостійно: він міг виступати лише як викривач, тоді як ініціативою порушення справи й правом розслідування володів суддя. Перевага судді перед прокурором була очевидною навіть розгляд кримінальних справ відбувався без участі прокурорів". Надалі прокуратура Франції переживала різні перетворення, що найбільше інтенсивно проходили в період 1789-1810 років. Проте її основне призначення залишалося незмінним: виконання так званих каральних функцій, забезпечення непорушності утримувача верховної влади в державі. Ці функції прокуратури були особливо важливі у зв'язку з поширенням казнокрадства, хабарництва, боротися з якими представлялося можливим лише за допомогою спеціальної державної служби. Не випадково саме прокуратура Франції послужила зразком для створення аналогічних правових інститутів в інших країнах, у тому числі в Російській імперії. Засновником прокуратури як органа нагляду за дотриманням законності в Російській імперії по праву вважається Петро I, що проводив у період свого знаходження на престолі активне реформування всієї структури державного керування, цілеспрямовану діяльність по створенню єдиної централізованої держави. Кінець XVII і початок XVIII століть характеризувалися значним ростом посадових зловживань, казнокрадства й хабарництва, невиконанням царських указів з боку органів державного управління, значним зростанням усякого роду поборів й посиленням безправ'я населення. Відомий російський історик В.О. Ключевський стан роботи державного апарата того часу оцінював так: "Неслухняність чиновників приписанням вищого керівництва й навіть царських указів сталася при Петрові I дійсною проблемою управління, що перевершує навіть сміливість старих московських дяків, які, бувало, на 15-му указі відповідали: "И по тому його Великаго государя указу піддячий не посланий". Не допомагали ні штрафи, ні погрози позбавити чина, ні навіть заслати на каторгу. Імператор розумів, що чиновницький бюрократизм був реальністю, що ставала небезпечною для держави й суспільства, серйозною перешкодою в досягненні його цілей. Це викликало насущну потребу в створенні державної служби по боротьбі із цими негативними явищами. Указом Петра I від 2 березня 1711 року в Росії для порушення справ "гласу про себе незаможних" засновується фіскальна служба, призначення якої полягало в тому, щоб "над всіма справами таємно наглядати й провідувати про неправий суд, також збір скарбниці й іншого". У завдання фіскалів також входило "викриття злочинів, спрямованих проти указів, виявлення хабарництва й усяких порушень казенних інтересів, переслідування злочинів, по яких немає чолобитників, і повідомлення про повільність у виробництві справ у присутственних місцях". За зразок зазначеної служби Петро I взяв державні органи Німеччини. В 1713 році в Росії вводиться посада генерал-фіскала. Повноваження фіскалів, процесуальні засади їхньої діяльності були визначені в Указі від 17 березня 1714 року "Про фіскалів і про їхню посаду й дію". В Указі одержала чітке розмежування компетенція обер-фіскалів, провінціалів-фіскалів, міських і нижчих (рядових) фіскалів. Фіскальна служба була службою таємною, тому вона була досить непопулярною в суспільній думці, слабко впливала на створення обстановки законності й правопорядку. До того ж фіскали всіх рангів не одержували матеріального забезпечення від скарбниці, існували за рахунок "власних кормових", а це вело до поборів, хабарництва й інших зловживань. У результаті за хабарництво був страчений обер-фіскал Нестеров. Підпорядкування фіскалата Юстиц-колегії знаменує початок нових форм нагляду, у тому числі нагляду за самим Сенатом. Для цих цілей в 1715 р. була уведена посада генерал-ревізора (для нагляду за виконанням указів Сенату). Гвардійські офіцери, що чергували в Сенаті, успадкували деякі функції сенатського обер-секретаря: нагляд за порядком виробництва й законністю при рішенні справ Сенатом і право доносити цареві про зловживання й недогляди сенаторів. Отже, появі прокуратури в Росії передувало кілька різних форм наглядової влади: фіскали, генерал-ревізори, обер-секретар Сенату, чергові гвардійські офіцери в Сенаті, крім того, що наглядові функції тією чи іншою мірою здійснювали й сам цар, і Сенат. В 1722 році Петро I увів новий державний інститут, що досі не існував у Росії, - прокуратуру. Ціль, поставлена перед прокуратурою, - проведення в життя економічних, соціальних і політичних реформ пануючи всупереч схованому, а нерідко й відкритому опору місцевих органів влади. Заходи і засоби, використовувані прокурорами, носили вже тоді чисто наглядовий характер. За задумом імператора прокурорський нагляд був сформульований як інститут контролю за діяльністю державного апарата й у першу чергу - за Сенатом, що став по Указі "Про посаді Сенату" від 27 квітня 1722 року законодавчим і вищим органом підзаконної виконавчої влади. Прокуратура була заснована трьома петровскими указами: "Бути при Сенаті Генерал-прокуророві й обер-прокуророві, також у всякій колегії по прокуророві, які повинні будуть рапортувати Генерал-прокуророві" від 12 січня 1722 року; "Про встановлення посади прокурорів у надвірних судах і в межах компетенції надвірних судів у справах по доносам фіскальних і інших людей" від 18 січня 1722 року; "Про посаду Генерал-прокурора" від 27 квітня 1722 року. Останній указ поставив прокурора над Сенатом і в пряме підпорядкування імператорові. "Генерал-прокурор повинен сидіти в Сенаті й дивитися, щоб Сенат свою посаду зберігав і у всіх справах: істинно, ревно й порядно без втрати часу по регламентах і указам відправляв", "також повинні дивитися, щоб Сенат у своєму званні праведно й нелицемірно надходив. Нагляд мав важливу відмітну ознаку, що дозволяє виділити його з інших видів державної діяльності. Ця ознака полягала у тому, що прокурор не користувався вирішальним голосом по жодному адміністративному питанню. "Органи керування провадять і вирішують справи, а прокурори спостерігають за цим виробництвом і рішенням, охороняють їхню законність, але не приймають іншої найближчої участі в самій суті справи, у їхньому порушенні, провадженні. Таким чином, кошти прокурора носили чисто наглядовий характер, і основним серед них була так звана протестанція, тобто приношення протесту в орган, що порушив закон, або у вищий орган. Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим, щоб вищий державний орган - Сенат - розглядав всі належні до його компетенції справи, діяв у строгій відповідності з Регламентом і імператорськими указами. Генерал-прокурор наділявся повноваженнями й у сфері правотворчості: пропонував Сенату ухвалювати рішення щодо питань, не врегульованих правом. Йому підкорялися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій. Він же був підзвітний тільки імператорові. "Генерал-прокурор, - писав російський політолог А.Д. Градовский, - по старшинству останнє, за значенням перше місце в Сенаті; він засідає в Сенаті, ім'ям імператора контролює все, що там відбувається, має єдиний і рішучий вплив на думку сенаторів". Наглядала прокуратура за законністю діяльності й інших державних органів і структур. Так, вона вела спостереження за інтересами скарбниці, вела нагляд по арештантських справах, за місцями утримування ув'язнених під вартою. Підкреслюючи цю обставину, російський державний діяч, що був міністром юстиції, генерал-прокурор Н.В. Муравйов свідчив, що в Росії "прокуратура з моменту її створення (1722 р.) і до судових реформ Олександра II (1860-і рр.) була переважно органом загального (адміністративного) нагляду, а властиво судова, обвинувальна або позовна діяльність: становила лише одне із приватних доповнень до функції нагляду, тільки-но намічене в законі, слабке і незначне на практиці". За твердженням В.О. Ключевского, Петро I довго міркував над установою прокуратури й працював над законопроектами безпосередньо. Устрій нагляду за вищою установою, що саме наглядало за всім управлінням, було, на думку відомого історика, мудрованою справою, його треба було погоджувати з формами відповідальності. Указ "Про посаду Генерал-прокурора" поставив прокурора над Сенатом і в пряме підпорядкування імператорові. У Табелі про ранги прокурорам були привласнені високі класи: генерал-прокуророві - третьому, відповідному генерал-лейтенантові; обер-прокуророві - четвертий; колезьким прокурорам - шостий, прокурорам надвірних судів - сьомий нарівні з обер-фіскалами. Тим часом триває ретельне пророблення законопроектів, що визначили статус прокуратури: про Сенат, про Генерал-прокурора, про прокурорів колегій. 5 квітня 1722 року Регламент Адміралтейства-колегії був доповнений указом про посаду прокурора колегії. Незабаром були прийняті (одночасно - 27 квітня 1722 року) укази про посади Сенату й про посаду Генерал-прокурора. "Посада Генерал-прокурора" залишалася основним законодавчим актом про прокуратуру протягом усього XVIII сторіччя. Головна відмінність квітневої редакції Указу від останньої січневої складається в пункті про відповідальність прокурорів. Так само, як і прокурор колегії, генерал-прокурор звільнявся від відповідальності за донос або протест, які не підтвердилися, але, як указав Петро, "коли те часто буде вживати, то не безвинно буде". Петро I думав, що прокуратура повинна стояти на стражі інтересів государя, держави, церкви й всіх громадян. Створюючи прокуратуру, покладаючи на генерал-прокурора нагляд за дотриманням інтересів держави й виконанням законів, Петро говорить і про захист інтересів громадян, про охорону їхніх прав, наданих законом. Тому не випадково вже 17 квітня 1722 року він видає Указ "Про зберігання прав цивільних", у якому, зокрема, говорилося: "Понеже ніщо так по керуванню державою є, як міцне зберігання прав цивільних, понеже всуе закони писати, коли їх не зберігати, або ними грати як у карти, прибираючи масть до масті: хто цей наш Указ переступить під якою відмовкою: той, яко порушник правий державних і супротивник влади, страчений буде смерті, без усякі пощади. І щоб ніхто не сподівався ні на які свої заслуги, коли в провину потрапить". Захищаючи й охороняючи права цивільні, Петро I, поряд з іншими завданнями, покладав рішення цієї проблеми на прокуратуру як орган нагляду. На думку С.М. Казанцева, у Російській імперіїї, таким чином, виникає інститут нагляду, що, хоча й одержав французьку назву, однак був створений не по образі й подобі французької прокуратури, а з'явився результатом творчості Петра I і включав елементи французької прокуратури, шведських омбудсменів і німецьких фіскалів і чисто російського винаходу. Із Франції, крім назви, була запозичена головна функція - нагляд за точним виконанням закону тим органом, при якому перебуває прокурор (але французькі прокурори були при судових органах, а росіяни - головним чином при адміністративних). По своєму призначенню російський генерал-прокурор був ближче шведському омбудсмену, основним завданням якого був захист прав і воль населення від порушень із боку влади. По-іншому пояснюють виникнення посади генерал-прокурора теоретики прокурорського нагляду дореволюційної Росії А.Д. Градовский і Н.В. Муравйов. Перший розглядав виникнення прокуратури як один із проявів боротьби двох сил у державному будівництві Петра I - колегіальності і єдиноначальності: "Посада Генерал-прокурора втілила й резюмувала особистий початок, подібно тому як Сенат початок колегіальне". С.А. Петровский головну причину виникнення й розвитку органів нагляду взагалі й прокуратури зокрема в період петровских реформ бачив в "крайньому занепаді моральності в суспільстві". Першим генерал-прокурором Петро I призначив Павла Івановича Ягужинського. Здатний від природи, енергійний і чесний, Ягужинський користувався повною довірою Петра I, що сказав про нього один раз: "Що огляне Павло, так вірно, начебто я сам бачив". Цю довіру Ягужинський виправдував завжди. У той час як великі, навіть наближені до імператора вельможі нерідко грузнули в хабарництві й інших зловживаннях, на генерал-прокурора навіть не падала тінь такої підозри. Ніяких особливих особистих вимог для служби в прокуратурі в той період не визначалося: вказано було обирати "їх із усяких чина", але "кращих". Прокурори призначалися на посаду Сенатом за пропозицією генерал-прокурора. За ті або інші провини вони могли бути покарані тільки Сенатом. Сам же генерал-прокурор або обер-прокурор несли відповідальність тільки перед імператором. У той час існував такий порядок дій прокурорів. Помітивши порушення, прокурор спочатку усно пропонував усунути його, а якщо його звернення не допомагало, він приносив протест. Письмовий протест надходив у той орган, що порушив закон і від якого залежало на тім "протесті затвердитися", тобто прийняти його або ж "залишитися при своїх думках". В останньому випадку керівник установи зобов'язаний був направити у вищу інстанцію або Сенат разом із протестом прокурора свої пояснення про причини незгоди із прокурором. Приношення прокурором протесту припиняло дію тієї постанови, що опротестовувалося. У той же час прокурор, чий протест був відхилений, направляв спеціальне "доношення" генерал-прокуророві, від якого залежало, підтримати свого підлеглого чи ні. Безпосереднє карне переслідування лежало поза компетенцією прокурора. Він тільки спостерігав за ходом розслідування справи й мав слідкувати за арештантськими справами. У повноваження прокурорів входив також нагляд за фіскалами, за яких вони повинні були пильно спостерігати. Фіскали в колегіях і надвірних судах доносили про всі помічені ними зловживання прокурорам. Прокурори на місцях спостерігали також за правильним "збиранням" казенних доходів, за беззбитковим для скарбниці виробництвом по підрядах і відкупам, за правильністю фінансової звітності й ін. На думку академіка О.Е. Кутафина, прокуратура створювалася в Росії як представницький орган насамперед імператорської влади, що здійснює від її імені й з її доручення повсюдний і постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Правлячого сенату, інших центральних і місцевих установ. Суть самої посади прокурора Петро I виразив такими словами: "Цей чин яко око наше". Функції прокуратури були досить широкі, хоча й видозмінювалися. Смерть Петра й зведення на престол Катерини I призвели поступово до зосередження фактичної влади в руках аристократії. Це не могло не позначитися на положенні генерал-прокурора, а потім і всієї прокуратури. Генерал-прокурор потрібний був Петрові для нагляду за вельможами, а в умовах, коли монарх перебував під владою вельмож, посада генерал-прокурора була зайвою. При Катерині I відзначається значний відхід від установленого Петром I порядку здійснення вищого нагляду прокуратури за дотриманням законів у державі; звужується державне значення прокуратури і її генерал-прокурора, що очолює. На чолі уряду була встановлена Верховна таємна рада, а потім Кабінет, що призвело до істотного обмеження повноважень Сенату. Устремління "верховників" і "тимчасових правителів" до захоплення верховної влади в державі, їх олігархічні й своєкорисливі наміри не могли знайти спільного зі здійснюваним прокурорами наглядом за станом режиму законності. У зв'язку з цим в деяких сферах діяльності державних органів відроджується фіскальна служба. У жовтні 1730 року імператорським указом відновлювалася посада генерал-прокурора й прокурорів у колегіях і надвірних судах. Указ констатував, що стан законності в країні нижче всякого рівня: ":у державних справах слабке лагодиться керування й чолобитники по справах своїм справедливого й швидкого рішення так, як укази велять, одержати не можуть, і бідні від сильних ущемленні, образи й руйнування перетерплюють". Відродженим органам прокуратури довірявся нагляд за тим, "щоб чолобитники правим і нелицемірним судом користувалися, а в державних справах розгляд і рішення чинними були із всякою ревністю й добрим порядком". Таким чином, прокуратура відновлювалася в ім'я тих же шляхетних цілей, що й створювана Петром I. Удруге прокуратура була скасована в регентство Ганни Леопольдівни. 17 листопада 1740 року генерал-прокурор князь Н.Ю. Трубецький був зненацька відсторонений від посади й направлений у Ригу. Постало питання про існування прокуратури як державного органу. 15 грудня вийшов Указ про затвердження обер-прокурорів у Сенаті й Святійшому Синоді, що велів "про добуток у колегії, канцелярії й губернії прокурорів по минулому указі виконання не лагодити, понеже про оних мати буде розгляд знову", скасувавши, таким чином, посаду генерал-прокурора, а обер-прокурора залишивши без підлеглих. Роль прокурора зростає при Катерині II. З поділом Сенату на департаменти генерал-прокурор охоплює своїм контролем всю їхню діяльність, а до кінця XVIII століття, продовжуючи залишатися органом нагляду, фактично стає вищим органом керування загальної компетенції. Зміцнюючи прокуратуру як орган нагляду, Катерина II у Наставлянні новопризначеному генерал-прокуророві князеві А.А. В'яземському писала про наявність у Сенаті двох партій: "Вам не повинне поважати ні ту, ні іншу сторону, обходитися поштиво й неупереджено, вислухувати всякого, маючи тільки єдино користь Батьківщини й справедливість у виді, і твердими кроками йти найкоротшим шляхом до істини". Як видно із цього Наставляння, у ньому також ставилося питання про захист держави й справедливості, у тому числі й про захист інтересів підданих російської держави. У такому значному для державного керування й судової системи правовому акті, як "Установа для керування губерній Російської імперії" від 7 листопада 1775 року, передбачалася спеціальна глава "Про прокурорську й стряпчої посади", у якій установлювалися широкі повноваження прокурорів по загальному й судовому нагляду, а також нагляду за місцями позбавлення волі, конкретизувалися посадові обов'язки. У статті 404 "Установи..." було сказано: "Взагалі губернський прокурор і губернські стряпчі дивляться й пильнування мають про збереження скрізь усякого порядку, законами певного, і у виробництві й відправленні самих справ. Вони зберігають цілісність влади встановленої й інтересу імператорської величності, спостерігають, щоб заборонених зборів з народу ніхто не збирав, і борг мають винищувати всюди злобливі хабарі". "Морально-поліцейські його обов'язки, - говорив Н. Дмитрієв про обов'язки прокурора в часи Катерини, - полягали в спостереженні за порядком у суспільстві: він доносив про неслухняність або ремство жителів губернії, про порушення правил благочиння, порушенні громадського спокою, про заборонені торги". По "Установі..." прокурори здійснювали нагляд за діяльністю всіх публічних місць губернії. Характеризуючи "прекрасну посаду губернського прокурора" як спадщину петровських часів і одне із кращих єкатерининських установ, А. Ф. Коні писав: "Охоронець закону" і "царське око", охоронець закону й волі приватних осіб у випадках встановлення опіки з обмеженням їхніх прав, заступник за арештованих і спостерігач за утримуванням їх : уважний "читач" визначень всіх публічних місць:, губернський прокурор, по суті своїх прав і обов'язків, був представником центральної урядової влади, поміщеним у середовище місцевого керування". Однак прагнення урядової влади самодержавної Росії на всіх рівнях до безконтрольності, регламентація й поліцейська опіка, відсутність гласності, безкарність усякого роду чиновницьких зловживань - все це в найсильнішому ступені обмежувало права людини, і саме із цим доводилося боротися прокурорам того часу. Під час царювання Олександра I (1801-1825 р.) прокурорський нагляд був відроджений, причому починаючи з 1802 р. генерал-прокурор став одночасно й міністром юстиції. Першим міністром юстиції Росії з одночасним виконанням обов'язків генерал-прокурора й керівництвом всієї прокурорської системи був призначений знаменитий поет Гаврило Романович Державін. Він ревно узявся за роботу, більше уваги став приділяти обер-прокурорському й місцевому нагляду. 22 вересня 1802 року Г.Р. Державін підписав циркулярний ордер, спрямований губернським прокурорам. Ґрунтуючись на Уставі для керування губерній і законах від 8 вересня 1802 року, міністр юстиції зводить свою інструкцію для місцевого нагляду до семи головних положень. У тому числі Г.Р. Державін у своєму ордері до колишніх відомостей, що представляють губернськими прокурорами в Петербург (про число вирішених і невирішених справ і про "колодників"), додав ще докладні відомості по справах про посадові й загальнокарні злочини. У відомостях про "колодників" повинні були уточнюватися відомості про режим їхнього утримування й стані в'язниць. Прокурори повинні були доповідати, " чи мають в'язниці необхідні для людського життя умови, якусь - теплоту, сухість і свіже повітря, чи не обтяжуються якими тяжкими надміру роботами й ін."Ордер уперше покладав на прокурорів нагляд за слідством як особливу сферу контролю. Вони повинні були спостерігати, " чи не відбувається, десь, комусь упереджених допитів, нелюдських катувань і утисків усякого роду", але разом з тим повинні були боротися із прихованням злочинів і послабленнями злочинцям. У нагляді по справах цивільним головна увага прокурорів повинна була зосереджуватися на дотриманні підсудності й припиненні "усякого роду утисків". Як відомо, Державін брав активну участь у діях урядових військ по втихомиренню повстання Е. Пугачова, добре знав, що таке "російський бунт, безглуздий і нещадний", а тому розумів, що в інтересах дворянства не доводити справа до збройних повстань, і жадав від своїх підлеглих "дотримуватися закону" на місцях в ім'я загального добра. Направлений на це Указ Правлячого сенату від 28 вересня 1828 року. У ньому говорилися: "Губернські прокурори, на підставі узаконень, скрізь дивляться й пильнують, щоб у губерніях нічого суперечного закону й загальній користі не відбувалося". Слід зазначити, що відповідно до спогадів сучасників, "історія Міністерства юстиції із тридцятих до шістдесятих років (XIX століття. - В.Б.) представляла чимало прикладів енергійної боротьби губернських прокурорів з місцевими зловживаннями. Боротьба ця не завжди була успішна, але саме вже виникнення її, засноване на приписанні закону, що визначав обов'язки губернського прокурора, діяло благотворно, не говорячи вже про ті випадки, коли наслідками її були сенаторські ревізії, які неслися, як грозові хмари, на місцевість, уражену правовою засухою. І все-таки, об'єктивно оцінюючи роль дореформеної (мається на увазі судова реформа 1864 р.) прокуратури, слід зазначити, що вона, як і більшість державних органів царської Росії напередодні реформи 60-х рр. XIX ст., перебувала в складному становищі. Система нагляду в Російській імперії в першій половині ХIХ ст. зберігала лише відносну єдність. Поряд з генерал-прокурором вищий нагляд здійснював Сенат, а на місцях - губернатори. Обер-прокуратура, що здійснювала нагляд за рішенням справ у Сенаті, була пов'язана з губернською прокуратурою лише підпорядкуванням генерал-прокуророві. Не було і єдиного законодавчого акту про прокурорський нагляд. На думку С.М. Казанцева, безпорадність прокуратури й низький рівень законності в той період були обумовлені не тільки пороками всієї системи суспільства й бюрократичного апарата самодержавства в цілому, але й недоліками самого цього інституту. По-перше, прокурорський нагляд був підлеглий виконавчій владі в особі одного з міністрів. По-друге, сфера нагляду й функції прокурорів стали на той час настільки великі й невизначені, що їхнє сумлінне виконання було нереальне. Все це призвело до того, що прокуратура, як і суспільство в цілому, вимагала серйозних перетворень. От чому, як тільки в другій половині 50-х років ХIХ ст. постало питання про необхідність судової реформи в Росії, з'ясувалося, що застосування навіть деяких принципів буржуазного судоустрою й судочинства неминуче спричиняє й реорганізацію прокуратури.
Історія створення і розвитку прокуратури в Україні тісно пов'язана з історією Російської імперії в складі якої перебувала наша держава. Досить детальний аналіз функціонування прокуратури в період з 1772 - 1864 рр. зроблений В.Г. Бессарабовим у його науковій праці "Дореформенная (петровская) прокуратура (1772-1864 гг.)". Саме ця стаття була використана за основу при підготовці даного матеріалу.

law.vl.ru

Додати коментар

Шановні відвідувачі! 03.08.2010 року набрав законної сили Закон України "Про судоустрій і статус суддів", яким внесено значну кількість змін до процесуального законодавства. Тому, використовуючи позовні заяви та процесуальні документи, які опубліковані до 03.08.2010 року, звертайте свою увагу на підсудність справ, строки та ін. і перевіряйте чи не змінилися вони! Всі подальші публікації будуть здійснені із врахуванням змін.


Захисний код
Оновити

Инфонариум — сайт интересных новостей со всего мира и обо всем на свете
Ежедневно обновляемые, свежие, интересные, нестандартные и полезные новости, факты, исторические события на сайте Infonarium.

Онлайн помічник

SiteHeart