Чи можливо за прострочення грошового зобов'язання одночасно стягнути і пеню, і штраф?

Давно відомо, що робота нашого законодавчого органу залишає, м'яко кажучи, бажати кращого. Складно знайти хоча б один виданий цим органом нормативний акт, який не містить неоднозначних, нечітких, суперечливих положень. Що не закон, то сюрприз. Але все ж таки ця проблема не була б настільки відчутна, якби українські суди забезпечили єдину правозастосовчу практику. Нехай кострубато висловився законодавець, нехай логіки в його словах замало, суди могли б показати суспільству, що є справедливість, і що є логіка, навести приклад, як застосувати ці норми, щоб не порушити ні букви, ані духу закону. На жаль, суди цієї функції не виконують. Більше того, нерідко вони заплутують навіть те, що законодавець виклав більш-менш зрозуміло.

Фабула

Наважимося стверджувати, що "вантаж" провини за такий стан справ лежить в першу чергу на вищих судових інстанціях. Звичайно, читач може заперечити, що судді при здійсненні правосуддя в нашій країні незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише законам (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій"), а тому мало уваги звертають на те, що думає з якого-небудь приводу суд Вищий або навіть Верховний. До того ж нормами права рішення вищих судових інстанцій не є (хоча закон і покладає на ці інстанції обов'язок надавати судам нижчестоящим методичну допомогу з метою однакового застосування норм Конституції і законів (п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про судоустрій"). Проте цілком очевидно, що порядку було б значно більше, якби вищі судові інстанції демонстрували однакове правозастосування. Але на жаль ... Чи то пам'ять у суддів погана, чи то вже дуже швидко думка змінюється, історія знає приклади, коли один і той же склад вищої судової інстанції приходить до абсолютно протилежних висновків в ідентичних справах. Практика одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання договірного зобов'язання - яскравий тому приклад.

Серце колегії схильне до зради

Тисячі юристів щоденно укладають господарські договори. Багато хто з них приділяє особливу увагу договірній відповідальності в надії запобігти неналежному виконанню взятих на себе зобов'язань контрагентів: передбачають за прострочення виконання зобов'язання штрафні санкції у вигляді пені або штрафу. Деякі особливо пильні - одночасно і те, і інше. Але чи можна стягнути за одне порушення, як наприклад прострочення оплати поставленого товару, одночасно і пеню, і штраф? Договірні сторони іноді навіть намагаються підмінити штрафом пеню (наприклад, передбачають сплату штрафу після закінчення 10-ти, 30-ти, 60-ти і т. д. днів прострочення) і таким чином обійти положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який обмежує подвійою обліковою ставкою НБУ, що підлягає стягненню з боржника пеню, але абсолютно не обмежує розмір штрафу.

Що ж з цього приводу говорить орган, який за законом має сприяти однаковому правозастосування? Вищий господарський суд України в рішенні по справі № 13/710-06 від 12.06.2007 приходить до висновку, що "згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв'язку з чим суд не погоджується з висновком попередніх інстанцій у даній частині і знаходить підстави для часткового задоволення касаційної скарги", і залишає в силі рішення, яким у стягненні штрафу разом із пенею відмовлено. Але вже в грудні 2007 року Вищий господарський суд України (постанова у справі № 04/2976 від 13.12.2007) залишає в силі рішення Київського міжобласного апеляційного господарського суду, яким скасовано рішення господарського суду Черкаської області, який відмовив у стягненні штрафу на підставі тієї ж ст . 61 Конституції. Очевидно, що Черкаський суд керувався саме наведеним вище постановою ВГСУ, оскільки мотивувальну частину повторив практично дослівно. Але чи міг він припускати, що саме це його бачення закону вже через півроку здасться апеляційній і касаційній інстанціям таким, що суперечить закону? Примітно, що обидві постанови ВГСУ винесено колегією суддів в одному і тому ж складі.

Аргументація першого рішення ВГСУ дуже спірна. Адже чомусь не виникає проблем з одночасним стягненням, приміром, пені та збитків, матеріальної та моральної шкоди (хоча і те, й інше - негативні наслідки в рамках відповідальності одного виду - цивільно-правової). Друге рішення ВГСУ практично ніякої аргументації не містить, тому зрозуміти, чому у суду раптово сформувалося кардинально протилежне бачення цієї проблеми, не представляється можливим.

А законодавець не проти ...

До речі, законодавець нічого крамольного в застосуванні відразу двох видів неустойки не бачить. Наприклад, у частині 2 ст. 231 ГК України (хоча вона і регулює тільки випадки порушення господарських зобов'язань, учасниками яких є суб'єкти господарювання державного сектора економіки) передбачено, що "за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості". Разом з тим у всіх випадках, коли договірні сторони передбачають стягнення штрафів із прив'язкою до кількості прострочених днів і зі збільшенням їх розмірів по наростаючій, вони по суті встановлюють пеню, оскільки пеня часом від штрафу і відрізняється, що є не одноразовим впливом за допущене порушення зобов'язання, а санкцією за триваюче порушення, розмір якого безпосередньо залежить від кількості днів прострочення. Тому спроба обійти законодавче обмеження пені подвійною обліковою ставкою НБУ, назвавши пеню штрафом, видається з точки зору права дуже сумнівною. Втім, не виключено, що у ВГСУ з цього приводу має іншу думку і не одну.

Висновок

Правова держава тим і відрізняється від держави неправової, що громадянин першого завжди абсолютно точно знає реакцію влади на будь-яку свою дію, громадянин другого ніколи не може бути впевнений у тому, що з ним буде завтра. Будь сторони правового спору заздалегідь переконані в тому, що вища судова інстанція в будь-якому випадку винесе у їхній справі таке ж рішення, яке вона виносила раніше в аналогічних справах, порядку в країні стало б набагато більше. У нас наявність певної судової практики нікому нічого не гарантує.

Автор: Наталія Панкратова, www.ligazakon.ua

 

Додати коментар

Шановні відвідувачі! 03.08.2010 року набрав законної сили Закон України "Про судоустрій і статус суддів", яким внесено значну кількість змін до процесуального законодавства. Тому, використовуючи позовні заяви та процесуальні документи, які опубліковані до 03.08.2010 року, звертайте свою увагу на підсудність справ, строки та ін. і перевіряйте чи не змінилися вони! Всі подальші публікації будуть здійснені із врахуванням змін.


Захисний код
Оновити

Инфонариум — сайт интересных новостей со всего мира и обо всем на свете
Ежедневно обновляемые, свежие, интересные, нестандартные и полезные новости, факты, исторические события на сайте Infonarium.

Онлайн помічник

SiteHeart