28 червня 2010
Справа № 2-1951/10
РІШЕННЯ
Ім’ям України
01 лютого 2010 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави, у складі:
головуючого – судді Литвиненка І.Ю.
при секретарі - Севідової Л.Ю.
за участю позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3, представника позивача – адвоката ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація», газети «Газета по-українськи», редакції газети «Газета по-українськи», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про захист честі, гідності і права на особисті папери, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 та редакції газети «Газета по-українськи», про захист честі, гідності, права на особисті папери, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди у сумі по 20000 гривень кожній особі (т. 1, а.с. 5-9). У ході розгляду справи доповнили позовні вимоги, визначивши відповідачем по справі ТОВ «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» (а.с. 61-68).
В обґрунтування своїх позовних вимог вказали, що 07 березня 2008 року на сторінці № 10 випуску № 43 (557) газети «Газета по-українськи», а також у Інтернет виданні цієї газети, за підписом кореспондента ОСОБА_8 надруковано статтю «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів». Інформація викладена у статті, повністю не відповідає дійсності, принижує їх честь та гідність, порушує їх право на особисті папери. У цій статті без їх згоди розміщені їх фотографії із зазначенням їх прізвищ, імен та місця проживання. Назва статті має тенденційний характер. Загальний зміст статті показує їх у негативному вигляді. Жирним шрифтом виділено речення: «Татко спочатку бив маму, а потім душив за горло», яке розміщено біля весільного фото ОСОБА_3. Стаття містить інформацію про те, чого він ніколи не робив, грубо перекручує стосунки у їх родині, принижує їх честь та гідність. 26 грудня 2006 року слідчим Миргородської міжрайонної прокуратури, на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, закрито кримінальну справу, порушену за фактом смерті ОСОБА_10 (у дівоцтві ОСОБА_9). Наявність та зміст цієї постанови був добре відомий усім відповідачам ще публікації у газеті цієї статті, де неодноразово згадується ця справа, але не вказується, що вона закрита за відсутністю ознак складу злочину.
Фотографії, які надруковано у газеті, вони її кореспонденту не надавали, а також не дозволяли друкувати. Речення, яким починається стаття «ОСОБА_11 вбили зять і свати…Узяли гріх на душу, а тепер ще з онукою не дозволяють бачитися», не відповідає дійсності, тому що вони не перешкоджають побаченням ОСОБА_7 з онукою, яку вироком Миргородського міськрайонного суду від 03 квітня 2006 року засуджено за вчинення стосовно ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Крім того, при побаченні ОСОБА_7 з онукою наодинці, вона навіює онуці те, що та бачила неіснуюче вбивство своєї матері. З цих підстав Миргородський міськрайонний суд у своєму рішенні від 30 листопада 2006 року визначив спосіб спілкування ОСОБА_7 з онукою тільки у приміщенні дитячого садочка, тільки у присутності вихователя та представника органу опіки, визнавши, що ОСОБА_7 не можна залишати наодинці з цією дитиною. Довідка Петрівцівської сільської ради Миргородського району від 03 квітня 2008 року свідчить про те, що до зазначеного дня ОСОБА_7 протягом 8 місяців не з’являлася до онуки, хоча протягом цього часу регулярно приїздила у с. Петрівці до своїх родичів. Відсутність у ОСОБА_7 інтересу до побачень з онукою пояснюється тим, що вона не може залишатися з нею наодинці, а тому і навіювати дитині ганебні домисли.
Речення «Чоловік бив її, одного разу навіть при мені. Хотіла розборонити, так зять ухопив мене за горло», не відповідає дійсності з тих підстав, що в дійсності все було навпаки. Факт побиття самою ОСОБА_7 ОСОБА_3 підтверджено постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 липня 2003 року, яким встановлено, що вона його побила. ОСОБА_3 ніколи не бив дружини, ніколи не вимагав розлучення, не тикав їй у обличчя мотузки та не вимагав від неї вішатися.
За загальним змістом статті, яку опубліковано у газетній рубриці «Скандали», поряд зі статтями «Директора…вбили у лазні», «Убивця солдата…», при наявності у ній речення: «За доведення до самогубства порушили кримінальну справу», та приховування того, що кримінальну справу закрито за реабілітуючими обставинами, вони обвинувачуються у вчиненні злочину, якого не вчиняли.
З наведених підстав не відповідають дійсності речення «татко спочатку бив маму», а потім душив за горло, доки вона не перестала плакати, - …- Після цього дідусь з бабусею принесли драбину і прив’язали до неї маму», так як ОСОБА_3 не бив ОСОБА_10, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не прив’язували її мертвою до драбини. Принижує їх честь та гідність і речення: «На паркані родини ОСОБА_2 час од часу з’являються надписи «вбивці!», «кати», оскільки поряд з цими брехливими та образливими словами вказано їх прізвища. Газета вийшла накладом у 292600 примірників і тому неправдива та образлива інформація про них розповсюджена по всій Україні, а так як ця стаття є і у Інтернет виданні газети, негативна інформацію про них розповсюджено по всьому світі.
Дії відповідачів у вигляді приниження їх честі та гідності шляхом публікації недостовірної інформації, порушенні права на особисті папери – публікацію їх фотографій без їх дозволу поряд з інформацією, яка не відповідає дійсності, призвели до моральних та фізичних страждань, душевних мук та душевного дискомфорту. Цими діями їм заподіяно велику моральну шкоду.
Моральна шкода, заподіяна ОСОБА_1 полягає у тому, що за місцем його роботи та мешкання про нього стали говорити, як про вбивцю, чим підірвали його авторитет, як громадянина та людини, що призвело до захворювання на гіпертонію та ішемію. Розмір відшкодування цієї шкоди він оцінює у 20000 гривень.
Моральна шкода, заподіяна зазначеною публікацією ОСОБА_2, полягає у захворюванні її на гіпертонію, яка є наслідком хвилювань після публікації статті; у тому, що одна з мешканок с. Петрівців 28 березня 2008 року, після публікації статті, у приміщенні Петрівцівської сільської ради, у присутності багатьох людей голосно заявила, що вона вбила свою невістку, про що написано у газеті. Крім того, після публікації цієї статті їй з м. Києва їй телефонувала її тітка – ОСОБА_12 з повідомленням про те, що вона читала цю статтю, прохала пояснень. Внаслідок публікації статті у неї погіршилися стосунки з родичами та знайомими і тому вона у 2008 році не змогла поїхати у с. Рашівку Гадяцького району та доглянути могили батьків, так як статтю у цьому селі читали; не змогла поїхати на ювілейну, 40 річну зустріч з однокласниками; була змушена виправдовуватися перед односельцями та родичами у тому, що до смерті невістки не причетна. Розмір відшкодування цієї шкоди оцінює у 20000 гривень.
Моральна шкода, заподіяна ОСОБА_3 полягає у порушенні його права та права його батьків на особисті папери – опублікування без його дозволу його весільного фото та фото його батьків; у грубому та брутальному перекрученні його відносин із дружиною; у прилюдному втручанні у ці стосунки та формуванні у читачів думки про нього, як про аморальну людину – сімейного тирана та вбивцю; у спотворенні його морального обліку, формуванні негативної думки про нього. Після публікації зазначеної статті у нього почалася сильна душевна депресія, погіршилися стосунки з односельцями та колегами. Розмір відшкодування цієї шкоди оцінює у 20000 гривень.
Поширювачами недостовірної інформації про них є перш за все ОСОБА_7, яка ініціювала поширення недостовірної інформації, передала без їх згоди до газети їх фотографії; газета «Газета по-українські», як юридична особа, що поширила недостовірну інформацію та опублікувавши без їх згоди їх фотографії, порушила їх право на особисті папери; Полтавська редакція газети «Газета по-українські», яка поширила недостовірну інформацію про них та опублікувала без їх згоди їх фотографії; кореспондент ОСОБА_8, як автор статті; ТОВ «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація», яка є юридичною особою, засновником і видавцем газети «Газета по-українські», а тому вважається поширювачем недостовірної інформації про них та порушником їх права на особисті папери.
Вважають, що на підставі норм ст.ст. 270, 277, 280 ЦК України, мають право на спростування недостовірної інформації про них, на вибачення перед ними відповідачів та на стягнення з них коштів у відшкодування завданої їм моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, прохав задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту позовної заяви. Додатково пояснив, що після трагічної смерті невістки, сваха ОСОБА_7 почала підбурювати односельців на те, що у її смерті винна їх родина. Однак не всі пристали на таку думку, а тому вона звернулася до редакції газети «Газета по-українські» і навела на них поклеп через цю газету. Кореспондент газети ОСОБА_8 телефонувала їм додому 05 березня 2008 року і розмовляла з дружиною, яка прохала ОСОБА_8 не поспішати з висновками, а приїхати та пересвідчитися самій у тому, що у смерті невістки ніхто з них не винен. Кореспондент не приїхала, не перевірила отриману від ОСОБА_7 інформацію, а 07 березня 2008 року надрукувала статтю. Після цієї публікації, враховуючи те, що у селі люди вразливіші до газетних публікацій, так як вважають інформацію у ЗМІ вірною, внаслідок обструкції, він був змушений звільнитися з роботи, захворів на низку захворювань, зокрема гіпертонію та ішемію. Свідченням того, що інформація у статті в газеті є неправдивою, є постанова слідчого про закриття справи, вирок суду, яким засуджено ОСОБА_7 за побиття його дружини, а не навпаки, який залишено в силі апеляційним судом. Після смерті невістки вони, на вимогу ОСОБА_7, віддали їй дитину, яку вона вже через декілька днів повернула їм у дуже важкому психічному стані, внаслідок чого дитину довго лікували і поставили на облік у психоневрологічному диспансері. Тому рішенням суду визначено форму спілкування ОСОБА_7 із онукою, яка живе з ними, тільки у присутності вихователя та працівника виконкому. З усього написаного у статті в газеті, немає ні слова правди.
Позивач ОСОБА_2 позов підтримала, прохала задовольнити у повному обсязі. Пояснення надала аналогічні тексту позовної заяви. Додатково пояснила, що практично кожен раз по приїзді ОСОБА_7 до них додому, виникали непорозуміння та сварки, викликані її неадекватною поведінкою. ОСОБА_10 розповідала їй, як мати знущалася над нею та над її сестрою, коли вони були малими. За 2 тижні до смерті невістки ОСОБА_7 її знову побила. Раніше вона била ї її саму – заподіяла легкі тілесні ушкодження, за що засуджена, била її сина – ОСОБА_10 Насправді ОСОБА_7 не овдовіла, як розповідає людям, а розійшлася з чоловіком, коли її дітям було 2 роки. У день своєї смерті ОСОБА_10 знаходилася у них вдома і відмовилася вийти до ОСОБА_7, яка приїхала до них та кликала її вийти з будинку, казала, що більше її не витримає. Син нещодавно одружився вдруге і взнавши про це, 27 листопада 2009 року ОСОБА_7 приходила до його дружини та сказала їй, що та не буде жити із її сином, а буде там, де її донька. У ОСОБА_7, як у ініціатора поклепу на них, не було жодних підстав давати кореспонденту ОСОБА_8 такі відомості, як вона дала, тому що на цей час вже було закрито кримінальну справу за фактом смерті ОСОБА_10 за відсутністю ознак складу злочину; вже набрав законної сили вирок Миргородського міськрайонного суду яким ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України – заподіяння їй тілесних ушкоджень; набрало законної сили рішення Миргородського міськрайонного суду, згідно з яким ОСОБА_7 дозволено бачитися з онукою лише у присутності сторонніх осіб, щоб запобігти психічному травмуванню дитини. 05 березня 2008 року кореспондент ОСОБА_8 телефонувала їй додому на підставі звернення до неї ОСОБА_7, з приводу публікації неї у газеті статі про смерть ОСОБА_10 Вона дуже прохала ОСОБА_8 не поспішати з висновками, які зроблено тільки на підставі розказу ОСОБА_7, а приїхати до них, розібратися у ситуації ретельно, однак та не приїхала. Інформацію, отриману від ОСОБА_7 не перевірила, більше того, подала її настільки тенденційно, що у кожного, хто читав статтю, склалося враження, що у смерті ОСОБА_10 винні саме вони. Редакція газети не повинна була публікувати статтю ОСОБА_8 до того, доки вона не зустрінеться з ними та сама не перевірить достовірність наданої їй ОСОБА_7 інформації. Той факт, що у судове засідання не з’являється ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_8, яку не може розшукати навіть її представник, свідчить про те, що їм нічого сказати у своє виправдання і вони винні у поклепі.
Позивач ОСОБА_3 позов підтримав, прохав задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту позовної заяви. Додатково пояснив, що інформація, викладена у статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», надрукована у випуску № 43 (557) газети «Газета по-українськи», абсолютно не відповідає дійсності. На друк у газеті фотографій його з покійною дружиною та його батьків, ніхто не питав дозволу. Він абсолютно не причетний до смерті колишньої дружини, яку під час їхнього шлюбу постійно шпиняла її мати. Він ні дружини, ні колишньої тещі ніколи не бив, а навпаки, вона била його, що підтверджено постановою про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом його побиття нею ще у 2003 році. Фактом надрукування у газеті цієї статті йому завдано величезної душевної травми, так як для всього оточення – на роботі та у селі, він разом з батьками, є вбивцею дружини. Він навіть не може приїхати спокійно у м. Полтаву, так як його знають у цьому місті, а після публікації статті за ним затвердилася репутація вбивці, і він боїться зустрітися із знайомими, тому що повинен спростовувати цей наклеп. Він не може виправдовуватися перед кожної людиною, що дружину не вбивав. Ця публікація сказалася не тільки на його та його батьків здоров’ї, а також і психічному стані та здоров’ї його доньки. ОСОБА_7 використала газету, як інструмент помсти їм, вона і досі переслідує їх та порочить. Газета, публікуючи таку тенденційну статтю кореспондента ОСОБА_8, переслідувала мету збільшення тиражу, а тому повинна відповідати нарівні з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Розмір відшкодування заподіяної йому моральної шкоди у 20000 гривень є нікчемним проти самої шкоди, так як все рівно не покриє всієї шкоди, яку заподіяно спільно ОСОБА_7 із ОСОБА_8 та газетою.
Представник позивачів позов підтримав, прохав задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту позовною заяви та поясненням позивачів. Додатково пояснив, що коли у причетності до смерті людини непрямо обвинувачуються публічні особи, для них це має не таких важких наслідків, які має таке обвинувачення для пересічних громадян, якими є позивачі. ОСОБА_7 ініціювала інтерв’ю кореспонденту ОСОБА_8 на ґрунті неприязних стосунків із родиною ОСОБА_3, з помсти, а ця журналіст і газета не перевіривши достовірність повідомленої інформації, розповсюдили її шляхом друку у газеті та у Інтернет виданні. Миргородська міськрайонна прокуратура розслідувала факт смерті ОСОБА_10, розібралася та прийшла до висновку про відсутність у діях ОСОБА_10 ознак складу злочину, а тому закрила справу. Як на момент повідомлення ОСОБА_7 неправдивої інформації кореспонденту ОСОБА_8 про смерть ОСОБА_10, так і на момент публікації газетою самої статті ОСОБА_8 «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», ця постанова була чинною, а тому опублікована у газеті інформація про те, що ОСОБА_10 винні у смерті ОСОБА_10, була неправдивою з самого моменту публікації статті, є неправдивою і тепер. У статті зазначено, що у грудні 2006 року справу закрили, але приховано підстави її закриття – за відсутністю ознак складу злочину, що унеможливлює будь які припущення про відсутність вини позивачів у заподіянні смерті ОСОБА_10 ОСОБА_13 ОСОБА_7 викрала у ОСОБА_10 фотографії, які передала без їх дозволу у газету для друку. Газета не спитавши їх дозволу, ці фотографії надрукувала. ОСОБА_7 у своїй помсті ОСОБА_10 переходить межі закону, а тому її треба зупинити. Доводи відповідачів про те, що публікація носить інформаційний характер не відповідають дійсності, так як метою ОСОБА_7 при зверненні до кореспондента газети було дискредитувати та опорочити родину ОСОБА_10. Кореспондент повинна була самим ретельним чином перевірити подану їй ОСОБА_7 інформацію, а потім її розповсюджувати. З невідомих підстав вона відмовилася від пропозиції ОСОБА_2 приїхати у село, зустрітися з родиною та отримати додаткову інформацію про смерть ОСОБА_10 Газета не перевірила, чи відповідає дійсності інформація кореспондента ОСОБА_8, викладена нею у статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів» і надрукувала цю неперевірену інформацію. Про те, що відповідач – газета, непрямо визнає свою вину, свідчить і той факт, що на даний час із її Інтернет видання вже прибрано цю статтю. Сума відшкодування моральної шкоди у 20000 гривень є обґрунтованою, так як Октябрський районний суд м. Полтави задовольняючи позов голови Полтавської міської ради, визначив розмір відшкодування йому у 27 чи 28 тисяч гривень.
Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнала, прохала відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Пояснила, що інформація викладена кореспондентом ОСОБА_8 у статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів» і опублікована газетою, є тільки повторення повідомленого ОСОБА_7 Вона не містить некоректних виразів, а тому нікого не ганьбить. При публікації статті редакція газети діяла у межах чинного законодавства України з дотриманням норм міжнародного права. При написанні статті ОСОБА_8 було належним чином проведено перевірку викладених у ній фактичних даних, тому що вона отримала інформацію від самої ОСОБА_7, спілкувалася з ОСОБА_10 та з іншими особами, записала отриману від них інформацію на диктофон. У статті кореспондент практично дослівно передала те, що сказала їй ОСОБА_7: «ОСОБА_11 вбили зять і свати, узяли гріх на душу, а тепер ще й онукою не дозволяють бачитися» та інше. ОСОБА_8, як автор статті, не давала власної оцінки подіям, які описала, а лише відобразила висловлювання та думку опитаної особи – ОСОБА_7, висловлювання якої є оціночними, критичними судженнями, оскільки ґрунтуються на власному переконанні. Згідно із вимогами ст. 34 Конституції України, кожен громадянин має право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб, на свій вибір. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про інформацію», всі громадяни, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію що передбачає можливість вільного отримання, використання, поширення та зберігання відомостей, що необхідні їм для реалізації їх права, свобод та законних інтересів, здійснення їх завдань і функцій. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, за винятком образи чи наклепу; оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до вимог ст.ст. 2, 5 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», діяльність засобів масової інформації є вільною; свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантується Конституцією України; журналіст редакції має право на вільне отримання, використання, поширення та зберігання вільної за доступом інформації. Відповідно до норми п. 5 Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», такою шкодою є втрати немайнового характеру особи внаслідок її моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб; задоволення такої шкоди можливо лише при наявності самої шкоди, протиправності діянь особи, що заподіяла шкоду та причинного зв’язку між протиправними діями та заподіяною шкодою, вини у заподіянні цієї шкоди. Враховуючи те, що відповідачі - ОСОБА_8 та ТОВ «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» діяли у межах чинного законодавства, протиправних дій стосовно позивачів не вчиняли, відсутні підстави для задоволення позову та для відшкодування моральної шкоди. Вважала розмір шкоди позивачами необґрунтованим та не підтвердженим наданими суду доказами.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2009 року участь у розгляді справи відповідача ОСОБА_8 визнано обов’язковою (а.с. 202). Враховуючи те, що довірителю ОСОБА_8 – ОСОБА_5, місце її фактичного знаходження та роботи з’ясувати не вдалося, суд викликав ОСОБА_8 через оголошення виклику у засобах масової інформації – газету «Голос України» № 6 від 16 січня 2010 року (т. № 2, а.с. 249).
Відповідач ОСОБА_7 належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, але до суду не з’явилася, звернулася із письмовою заявою про те, що не може взяти участь у розгляді справи за станом свого здоров’я, раніше неодноразово зверталася з письмовими заявами про розгляд справи за її відсутності (т. № 2, а.с. 109, 111, 224, 248, 255-258).
Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків та перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами у межах, наданих сторонами, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що приблизно 24 березня 2008 року на пошті у с. Петрівцях образила ОСОБА_2 тим, що сказала їй, що не треба було невістку вішати, тоді б невістка гляділа свою дитину. На це ОСОБА_2 розплакалася, їй стало ніяково і вона вибачилася перед нею за цю образу. Інформацію про те, що невістка ОСОБА_2 повісилася через них, вона вперше почула на сільському сході у с. Петрівцях, а підтвердила цю інформацію стаття у газеті, яку у селі багато хто читав, а про наявність - знали усі.
Свідок ОСОБА_13 суду показала, що на сході у с. Петрівцях, оголошеному у зв’язку зі смертю ОСОБА_10, вона сказала, що родина ОСОБА_10 тримала ОСОБА_10, як сурогатну матір, щоб та народила їм дитину, у чому тепер розкаюється. Вона мешкає через хату від їх двору і вважає ОСОБА_10 спокійними та врівноваженими людьми, так як часто брала у них молоко. Ніколи не чула у них вдома ні свар, ні криків.
У судовому засідання свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що працює вчителем, вчить, наряду іншими дітьми і ОСОБА_15, яка завжди доглянута, охайна, весела. Випадків відмови батьком ОСОБА_16 – ОСОБА_3, бабусі ОСОБА_7 у зустрічі з дитиною не було, так як усі зустрічі проходять за її участі. Наведена у статті у газеті інформація про те, що родина ОСОБА_3 не дає можливості ОСОБА_7 спілкуватися з дитиною, дійсності не відповідає. ОСОБА_16 ніколи не казала їй про те, що батько бив матір, душив її вірьовкою.
Судом встановлено, що 07 березня 2008 року на сторінці № 10 випуску № 43 (557) газети «Газета по-українськи», в рубриці «Скандали», надруковано статтю кореспондента ОСОБА_8 «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», де, наряду з іншими є наступні речення: «Узяли гріх на душу, а тепер ще з онучкою не дозволяють бачитися», «Чоловік бив її, одного разу навіть при мені. Хотіла розборонити, так зять ухопив мене за горло», «Їх це розлютило, -…- Кричали: втекти з дому з малою може тільки психічно хвора. Йди де була, а дитину не віддамо». Зять вимагав оформити розлучення, казав, що має іншу жінку. Доньці казав вішатися, мотузку тикав у обличчя. 27 квітня ОСОБА_3 вигнав дружину з хати», «ОСОБА_17 упевнена: її доньку повісили свати. – Яриночка мені розповіла, як «татко спочатку бив маму», а потім душив за горло, доки вона не перестала плакати, - …- Після цього дідусь з бабусею принесли драбину і прив’язали до неї маму». Зробили так, ніби вона сама повісилася» (т. № 1, а.с. 30-31). Також ця стаття є у Інтернет виданні цієї газети (т. № 2, а.с. 71-73). Згідно з листами заступника начальника ГУМВС України у Полтавській області від 04 червня 2005 року та Міністра внутрішніх справ України від 20 січня 2006 року народному депутату ОСОБА_18, малолітня донька ОСОБА_3 – ОСОБА_15, під час проведення зборів мешканців с. Петрівці, ОСОБА_3, у присутності начальника служби у справах неповнолітніх виконавчого комітету Миргородської районної державної адміністрації ОСОБА_19, передана ОСОБА_7, а 25 травня 2005 року ОСОБА_7 звернулася до ОСОБА_19 із заявою про повернення дитини батькові, так як та весь час плаче, не хоче нічого їсти та проситься до батька; дитину повернуто батьку, з яким вона і мешкає (т. № 1, а.с. 11-12, т. № 2, а.с. 69-70). Згідно із довідкою голови Петрівцівської сільської ради № 159 від 03 квітня 2008 року, протягом 2007-2008 років ОСОБА_7 бачилася з ОСОБА_15 5 разів (т. № 1, а.с. 20). Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 квітня 2006 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за побиття ОСОБА_2 (т. № 1, а.с. 22-24). Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково – зобов’язано ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_7 у спілкуванні з онукою – ОСОБА_15; спосіб спілкування визначено наступний: у приміщенні дитячого садочку «Сонечко» у с. Петрівцях Миргородського району Полтавської області, з 08 до 12 години, щодругої п’ятниці у присутності вихователя групи та представника органу опіки та піклування Петрівцівської сільської ради (т. № 1, а.с. 25-26). Постановою слідчого Миргородської міжрайонної прокуратури від 26 грудня 2006 року кримінальну справу № 06660070, порушену 19 вересня 2006 року за фактом знайдення трупу ОСОБА_10, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК України, закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (т. № 1, а.с. 27-28). Постановою дільничного інспектора Миргородського МРВ УМВС України у Полтавській області від 01 липня 2003 року відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_7 за фактом заподіяння нею тілесних ушкоджень ОСОБА_3, так як у її діях є ознаки злочину, передбаченого ст. 125 КК України (т. № 1, а.с. 43, 82-88, 133, 159, т. № 2, а.с. 56). Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 013623, товариство з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» зареєстровано, як юридичну особу, 28 квітня 2005 року (т. № 1, а.с. 173). Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії КВ № 10028, засновником «Газети по-українськи» є ТОВ «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» т. № 1, а.с. 172). За місцем роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно (т. № 1, а.с. 18). За місцем мешкання ОСОБА_7 характеризується позитивно (т. № 1, а.с. 141). ОСОБА_3 за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 147). Судовий збір позивачами сплачено у сумі 3075 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 гривень (т. № 1, а.с. 1-4). Витрати на правову допомогу становлять 2500 гривень (т. № 1, а.с. 58-60). Витрати понесені позивачами, пов’язані з викликом у судове засідання відповідача ОСОБА_8 та з їх явкою до суду, становлять 849 гривень 51 копійку (т. № 2, а.с. 250).
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв’язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів та у зв’язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 270 ЦК України, наряду з іншими правами, фізична особа має право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі. Згідно зі ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації у друкованих засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації у тому ж засобі масової інформації; вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію; спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила; у такий же спосіб, у який вона була поширена. Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) немайнової шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Згідно із вимогами ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, та на його захист шляхом звернення до суду з позовом. Відповідно до вимог ст. 301 ЦК України, обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду. Згідно із вимогами ст. 302 ЦК України, збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, а фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності. Відповідно до вимог ст. 303 ЦК України, особисті папери (фотографії) є особистою власністю фізичної особи; ознайомлення з особистими паперами, їх використання шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи, якій вони належать. Згідно із вимогами ст. 308 ЦК України, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена та розповсюджена лише за згодою цієї особи. Нормою ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до вимог ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями чи бездіяльністю яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Згідно з вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, відносяться витрати, пов’язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Нормою ч. 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої суд ухвалив рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.
Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи», у разі, якщо редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем по справі є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція; якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем є засновник друкованого засобу масової інформації.
З викладених норм чинного законодавства України та встановлених судом фактичних обставин справи випливає наступне. Позивачі, вважаючи розповсюджену про них інформацію недостовірною та негативною, та маючи право на вибір способу спростування розповсюдженої щодо них негативної інформації у вигляді права на відповідь у друкованому засобі масової інформації та шляхом звернення до суду з позовом, обрали судовий варіант. ОСОБА_7, не дивлячись на наявність чинної постанови слідчого Миргородської міжрайонної прокуратури від 26 грудня 2006 року, якою кримінальна справа № 06660070, порушена 19 вересня 2006 року за фактом знайдення трупу ОСОБА_10, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК України, закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто з реабілітуючи обставин, і якою причетності позивачів до смерті ОСОБА_10 не встановлено, звернулася до кореспондента газети «Газети по-українськи» ОСОБА_8 з інформацією про те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїми спільними діями вбили її доньку ОСОБА_10 Також вона повідомили кореспонденту, що ОСОБА_3 регулярно бив ОСОБА_10 у присутності малолітньої дитини, бив її саму, примушував ОСОБА_10 до самогубства, що після смерті її доньки, родина ОСОБА_10 не дає їй можливості бачитися з онукою, а також повідомила і інші факти з їх особистого життя, які містять негативну інформацію про їх родину, без їх згоди. Крім того, без згоди позивачів, передала кореспонденту ОСОБА_8 їх фотографії. Розголошуючи інформацію про обставини особистого життя ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які до того ж містять негативну інформацію про кожного з них, а тому можуть бути розголошені лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення підтвердженого рішенням суду, не маючи рішення суду, яким підтверджено ці факти, ОСОБА_7 розповсюдила щодо позивачів негативну інформацію. Бажаючи підсилити враження від розповсюдженої щодо цих осіб негативної інформації, передала, також без їх згоди, для використання шляхом публікації у засобах масової інформації, особисту власність кожного з них – їх фотографії. У судовому засіданні не надала доказів ні вчинення позивачами вбивства ОСОБА_10, ні доведення її до самогубства; не надала доказів нанесення ОСОБА_3 побоїв ОСОБА_10 ні наодинці, ні у присутності малолітньої дитини; не надала доказів повідомлення їй дитиною – ОСОБА_15, фактів побиття ОСОБА_3 ОСОБА_10; не довела факту нанесення ОСОБА_3 побоїв їй особисто; не довела факту прив’язування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до драбини мертвої ОСОБА_10 Також у судовому засіданні показаннями свідків спростовано твердження ОСОБА_7 про те, що позивачі не дають їй бачитися з онукою – ОСОБА_15. Цими діями вона поширила щодо них негативну, а тому недостовірну інформацію, порушила право ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розповсюдження особистої інформації щодо кожного та право кожного з них на використання своєї особистої власності тільки за його згодою.
Кореспондент газети «Газети по-українськи» ОСОБА_8 отримавши від ОСОБА_7 негативну інформацію щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, маючи час та можливість її перевірити, не скористалася запрошенням ОСОБА_2 приїхати та пересвідчитися у тому, що надана їй стосовно цих осіб інформація не відповідає дійсності, а тому є недостовірною, не перевірила її. Також вона не отримала дозвіл від кожного з позивачів на розповсюдження інформації про обставини їх особистого життя, і шляхом написання статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», автором якої вона є, розповсюдила про них негативну інформацію, не маючи рішення суду, яким підтверджено наявність у їх діях ознак правопорушення чи злочину. Цю статтю вона ілюструвала особистою власністю позивачів – їх фотографіями, не отримавши і навіть не намагаючись отримати їх згоду на публікацію.
Адміністрація газети «Газети по-українськи», яка повинна була перед публікацією 07 березня 2008 року у № 43 (557) цієї газети статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», що містить негативну інформацію стосовно фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, пересвідчитися у дотриманні ОСОБА_8 вимог чинного цивільного законодавства - рішення суду про наявність у їх діях ознак правопорушення чи злочину, а за відсутності такого рішення, наявності дозволу кожного з них на публікацію обставин їх особистого життя, а також у частині обов’язкового отримання від них дозволу на публікацію їх особистої власності – фотографій, розповсюдила цю статтю шляхом її друку у газеті та у її Інтернет виданні. Враховуючи те, що газета «Газети по-українськи», у якій станом на 07 березня 2008 року працювала кореспондент ОСОБА_8, не юридичною особою, а тому не може бути стороною по справі і нести відповідальності, як не може нести відповідальність і редакція цієї газети з цих же підстав, юридичну відповідальність, у відповідності до вимог ст. 277 ЦК України (спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила), несе її власник - товариство з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація».
Суд вважає загальновідомою та загальноприйнятною ту обставину, що обвинувачення фізичної особи у вбивстві чи у доведенні до самогубства іншої особи, побиття фізично слабшої від себе особи, позбавлення бабусі права на спілкування з рідною онукою, є негативної інформацією. Розповсюдженням серед невизначено великого кола осіб негативної інформації, яку містить опублікована у газеті та у інформаційній мережі Інтернет стаття «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», право позивачів на честь, гідність, на нерозповсюдження обставин особистого життя кожного з них та право на володіння їх особистою власністю, порушено відповідачами, а тому підлягає захисту у визначений позивачами та законодавством спосіб – шляхом друку у газеті спростування недостовірної інформації.
Суд вважає доведеним той факт, що внаслідок публікації статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», кожному з позивачів заподіяно моральну шкоду. Разом з тим суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у частині відшкодування моральної шкоди у сумі, у якій прохають позивачі – по 20000 гривень кожній особі, внаслідок її недоведеності, а також тому, що цю суму не підтверджено наданими позивачами та дослідженими судом доказами, вважаючи розумним, справедливим і достатнім відшкодування завданої позивачам моральної (немайнової) шкоди у сумі по 10000 гривень кожній особі.
Суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов’язання відповідачів оприлюднити свої вибачення позивачам за заподіяну їм шкоду, виходячи з того, що нормою ч. 7 ст. 277 ЦК України передбачено спростування недостовірної інформації у такий же спосіб, у який вона була поширена - шляхом друку у газеті, вважаючи спростування у такий спосіб достатнім для захисту честі, гідності та поновлення порушеного права.
Загальна сума понесених позивачами судових витрат становить 8453 гривні 51 копійку, яку суд вважає на необхідне стягнути з відповідачів на користь кожного з позивачів у рівних долях - по 2151 гривні 17 копійок на кожну особу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 23, 270, 277, 280, 297, 301-303, 1167, 1190 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 10, 15, 60, 62, 79, 88, 208-212, 215, 218 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, інформацію, надруковану 07 березня 2008 року у газеті «Газета по-українськи», в № 43 (567), на сторінці 10, в рубриці «Скандали», у статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», підписаною ОСОБА_8, а саме: «Узяли гріх на душу, а тепер ще з онучкою не дозволяють бачитися», «Чоловік бив її, одного разу навіть при мені. Хотіла розборонити, так зять ухопив мене за горло», «Їх це розлютило, -…- Кричали: втекти з дому з малою може тільки психічно хвора. Йди де була, а дитину не віддамо». Зять вимагав оформити розлучення, казав, що має іншу жінку. Доньці казав вішатися, мотузку тикав у обличчя. 27 квітня ОСОБА_3 вигнав дружину з хати», «ОСОБА_17 упевнена: її доньку повісили свати. – Яриночка мені розповіла, як «татко спочатку бив маму», а потім душив за горло, доки вона не перестала плакати, - …- Після цього дідусь з бабусею принесли драбину і прив’язали до неї маму». Зробили так, ніби вона сама повісилася».
Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» надрукувати у газеті «Газета по-українськи», на сторінці № 10 у верхній частині аркушу, спростування недостовірної інформації, надрукованої у газеті «Газета по-українськи» від 07 березня 2008 року, в № 43 (567), у статті «ОСОБА_9 знайшли мертвою у свекрів», шляхом публікації резолютивної частини рішення суду протягом місяця після набрання рішенням законної сили.
Стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та товариства з обмеженою відповідальністю «Видавнича група «ОСОБА_6 інформація» на відшкодування завданої моральної шкоди та на відшкодування судових витрат, грошові кошти:
- на користь ОСОБА_1 у сумі 12151 гривня 17 копійок,
- на користь ОСОБА_2 у сумі 12151 гривня 17 копійок,
- на користь ОСОБА_3 у сумі 12151 гривня 17 копійок.
У задоволенні позовних вимог до газети «Газета по-українськи», редакції газети «Газета по-українськи» та у іншій частині позову – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів зо дня його проголошення з наступною подачею апеляційної скарги, яку може бути подано протягом 20 днів зо дня подачі заяви про апеляційне оскарження, через суд першої інстанції.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя І.Ю. Литвиненко
| < Попередня |
|---|
Коментарі